25 листопада 2020 року, шановній жительці села Кам’яний Міст Пономаренко Людмилі Андріївні, виповнилося 100 років.
Скромна, достойна людина. Має добре серце, світлий розум і працьовиті руки. Сьогодні Людмила Андріївна живе спогадами, послухаєш їх і розумієш, чому на її очі так часто навертаються сльози… Щира, чуйна, турботлива. Вона прожила століття, але пам’ятає все. Дитинство, в усіх його проявах щасливе,тому що мама і тато ще молоді і піклуються про тебе. Коли розпочалася колективізація, батько Андрій Матвійович і мати Антоніна Максимівна з своїми статками, худобою і кіньми, перейшли працювати в колективне господарство – артіль. Батько гарно складав скирти, на все село майстром був, а мама працювала на різних роботах. Жити стало важче, бувало, вечорами, мама ходила до скирт, щоб навибирати із землі трошки зерна, перемолоти вручну, дітям спекти…
А потім 1932-33 роки - клятий голодомор. Дітьми бігали за село і були щасливі рештками мерзлої картоплі, що залишилася на полі військових біля с. Грушівки, а ще пекли млинці з какішу … Важко бачити як з голоду помирають люди… Страшні часи , не дай Боже нікому відчути на собі те, що пережили очевидці.
Трудове життя Людмили Андріївни почалося рано , в підлітковому віці: разом з однолітками насаджувала лісополоси вздовж залізниць в окрузі, потім працювала в колгоспі.
У 1943 році доля поєднала з чоловіком Федором Сергійовичем, а в 1944 році він разом з іі братом Петром Андрійовичем пішли на фронт. Вона з маленьким сином залишилася одна, взявши, як і всі жінки, весь тягар сільської роботи в тилу, на свої плечі… Перемогу зустрічали із сльозами радості, і зі сльозами болю. ЇЇ Федір вернувся, а от брат Петро, як і багато інших односельчан з війни не повернулись…
Роки після воєнної відбудови були хоч і важкі, але наповнені радості, оптимізму і впевненості у завтрашньому дні. Ростили і виховували діток: Івана -1944 року народження, Серафиму -1948 року народження, і Євдокію-1957 року народження. Разом з чоловіком працювали, він на залізниці, вона в колгоспі та дома по господарству . Тримали підсобне господарство, побудували добротний дім, садили сади… Радості жінки не було меж, вона пишалася і раділа своїми дітьми, поряд завжди був турботливий чоловік.
Горе приходить коли його зовсім не чекаєш. Раптова смерть забрала доньку Сіму, невдовзі пішов у вічність чоловік , потім син Іван . Біль, розпач і сльози відчаю. Слава Богу, що поряд була донька - її Дуся, внучка Вікторія, правнучата, які її підтримали в той важкий час.
Сьогодні вона живе тим, що вони в неї є.
Частенько навідують Людмилу Андріївну і односельчани, сусіди, друзі.
В такі часи на її обличчі усмішка і сльози - сльози радості .
В день столітнього ювілею, свої щирі вітання з теплими подарунками Людмилі Андріївні передали голова Кам’яномостівської громади Олександр Ляхов, керівники сільськогосподарських підприємств Сергій Габов, Геннадій Чорний, та також, з привітаннями , квітами і пам’ятними подарунками завітали староста села Любов Гевко, соціальний працівник Ольга Абоімова, ветеран місцевого самоврядування Людмила Ковальчук, голова ради ветеранів Лариса Лобанова, завідуюча бібліотекою – філією Ольга Скрипник, директор школи Валентина Коломієць, підприємці села Володимир Чумаченко, Костянтин Жмурченко. Вітаючи з святом, бажаючи міцного здоров’я, родинного щастя і благополуччя, дякували Людмилі Андріївні за плідну працю, за взірець життя, за безцінну мудрість, що передає поколінням. Акордом дня народження стала гарна, українська пісня для Людмили Андріївни, яку подарували Софія Матвєєва і Діана Цуркан.
Многії літа, Людмила Андріївна! Многії літа!
Староста с. Кам’яний Міст Л.Гевко